У Львові 24 березня сталася російська атака, яка завдала шкоди об’єкту світової спадщини ЮНЕСКО. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга акцентував на цьому факті у своїх заявах.
Сибіга зазначив:
«Росія жорстоко вдарила по центральній частині Львова – міста виняткової культурної цінності та об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО. Було завдано шкоди об’єкту Світової спадщини ЮНЕСКО. Я закликаю Генерального директора ЮНЕСКО негайно відреагувати на цей злочин та зайняти чітку позицію».
Міністр підкреслив, що Україна використає всі доступні механізми для захисту своєї культурної спадщини та забезпечення відповідальності за ці дії. Він також додав, що під обстріл потрапили не лише центральні райони Львова, але й житлові квартали. Від атак «Шахедів» постраждали й інші українські міста, такі як Тернопіль, Вінниця, Івано-Франківськ, Житомир, Запоріжжя та Дніпро, що призвело до жертв серед цивільного населення.
Сибіга порівняв дії росії з агресією іранського режиму на Близькому Сході, підкресливши, що росія демонструє свій статус держави-терориста.
«Саме так до неї слід ставитися – через силу, а не слабкість, і посилення тиску на всіх фронтах»
, – зазначив він.
Генеральний директор ЮНЕСКО Халед Ель-Енані наразі не прокоментував звернення Сибіги. За інформацією місцевої влади, внаслідок атаки російськими військами по Львову, щонайменше 13 людей потрапили до лікарень, а їхня кількість продовжує зростати.
Голова обласної військової адміністрації Максим Козицький зазначив, що постраждала пам’ятка архітектури національного значення – Ансамбль Бернардинського монастиря.
Російські військові продовжують регулярно атакувати українські міста, використовуючи різні види озброєння, зокрема ударні БпЛА, ракети та реактивні системи залпового вогню, завдаючи шкоди цивільній інфраструктурі.
Українська влада та міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини російської федерації, підкреслюючи їх цілеспрямований характер. Обстріли систем життєзабезпечення та медичних закладів вважаються спробою позбавити людей необхідних умов для життя.
Відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду, ухваленої ООН у 1948 році, країни-учасниці зобов’язані запобігати актам геноциду та карати за них.
