Наголос

акцентуй на головному!

Жашків – столиця наркозбуту

Нашу країну можна порівняти з людиною, яка хвора на рак. Причому, 4-а стадія, з метастазами від голови до п’ят. Від Банкової, до глухого райцентру. Людина з таким жахливим раком не могла би жити. І лікувати її не стали. Посадили б на наркотики і чекали смерті. Нас теж посадили на наркотики. Але помирати нам не можна. Тому що країна, на відміну від людини – це люди, продовжені в часі. Це наші предки, і наші діти. І тому нам не можна вмирати. Ми зобов’язані вижити хоча б заради дітей.

Жашків і його мешканці

Є у Черкаській області маленьке містечко під назвою Жашків. Ще в кінці радянських часів воно стало великим вузлом міжнародного наркотрафіку, а згодом оформилося в одну з «наркотичних столиць» України. Причин тому є декілька. По-перше, вдале розташування на трасі Одеса-Київ. По-друге, традиційне проживання в селі циганської громади зі своїм «бароном». Цигани вирощували мак і варили «ширку», а місцеві «підприємці» вирощували коноплю і продавали анашу, згодом налагодили завезення в Жашків великих партій амфетаміну та похідних, його розфасовку. Освоїли жашковчани і продаж наркоти до Києва, Одеси і навіть в Москві. Причому, масштаби діяльності, в тому числі і міжнародної, маленького Жашкова вражали. Кілька жашковчан були вбиті в Москві в ході переділу наркоринку. Деякі були вбиті і в самому Жашкові. З різних причин. У тому числі і за поставки неякісного опію. Такі трупи залишали на вулицях з маковими головками в роті. Для науки. Чи знала про це місцева влада? Про це неможливо було не знати, місто ж невелике. Згодом наркомафія не тільки ввела своїх людей до районної ради, але, фактично, стала його контролювати. Чи знали про це правоохоронні органи? Не тільки знали, але були і «у темі, і у частці». Протягом десятиліть. Це називається – «мафія». І якщо ви думаєте, що ситуація в інших містах і селах краще – то ви помиляєтеся. Може бути, інше містечко і не живе за рахунок наркоторгівлі, але будьте впевнені, що кримінал там є і він точно так само як і в Жашкові щільно злився з владою. Настільки щільно, що й не розбереш, де влада, а де кримінал, і чи це не синоніми.

 І один у полі воїн

І ось, у цей милий «Сайлент Хілл» Уманського району начальником поліції призначають молодого поліцейського Романа Ражева. Насамперед Ражев, не чекаючи милостей від ДБНОН, починає затримувати наркоторговців. Але незабаром помічає, що наркоторговців хтось попереджає. Незабаром же розуміє, що це роблять його підлеглі. Потім, хтось із цих же самих підлеглих натякає Ражеву, що якщо він стримає свою спритність – то буде жити заможно і щасливо, а якщо ні – то всяке може бути. А потім йому спалюють автомобіль. Потім – підкидають під ворота відрубану коров’ячу голову. І Ражев їде до Києва. У ДВБ.

ДВБ

Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України вельми серйозно змінився після приходу на посаду міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Якщо раніше департамент займався «знищенням» неугодних поліцейському начальству  рекетом, то зараз ДВБ дійсно займається безпекою працівників від протиправних посягань, у тому числі і з боку хабародавців. Ну і, природно, обчислює і відсіває «паршивих овець» у рядах національної поліції. І не тільки. На рахунку ДВБ гучні затримання та суддів, і прокурорських. А бронежилети з написом ДВБ все частіше з’являються на телеекранах при серйозних затриманнях. У ДВБ Ражев розповів свою історію, в тому числі і про підозри щодо власних співробітників і почалася робота.

Документувати поліцію складно. По-перше, вони прекрасно знають специфіку роботи «технарів». По-друге, у них завжди є безліч знайомих в прокуратурі і судах, які цілком можуть повідомити про початок негласних заходів. Але, працювати все-одно потрібно. Поставили «техніку» у підлеглих Ражева і дізналися безліч цікавих речей. Поки раптом один з фігурантів, «абсолютно випадково” не розкрутив розетку у своєму кабінеті і не виявив «жучок». Випадковість пояснювалася просто.

Знайомий фігуранта працював в Апеляційному суді, в якому брали санкцію на оперативно-технічні заходи. Він же і повідомив фігуранту про прослуховування. До речі, за такого роду зради, кримінальна відповідальність повинна бути посилена багаторазово. Подібні випадки – справжній біч правоохоронної системи.

І тут же в цій історії «засвітилася» районна Рада. «Засвітилася» краща за будь-яку явку з повинною. З ініціативи депутата Шарлая місцева Рада прийняла резолюцію про недовіру Ражева. На тій підставі, що він, нібито «бездіяльний» і не хоче «співпрацювати» з Радою. Співпрацювати в чому? У наркоторгівлі? Місцева Рада цим рішенням визнала факт власної участі в наркоторгівлі. Невже вони думають, що участь в подібному бізнесі на смерть обійде їх сім’ї? Чи не бояться, що їх власні діти стануть клієнтами наркоторговців?

В результаті зради працівника суду, ретельно розроблена операція виявилася під загрозою і керівництво ДВБ вирішило діяти швидко.

19 червня 2017 року ДВБ одномоментно провело 23 обшуки у членів мережі наркоторговців. Виявлено було понад 400 кущів культурної конопель, вилучені метадон, трамадол, екстазі, макова соломка, прекурсори, а також зброя і боєприпаси. Затримано п’ять наркоторговців, які в даний момент дають свідчення.

Були підтверджені дані про тісний зв’язок наркоторговців з співробітниками Жашківської поліції Загарією і Починком. Виник також ряд питань до начальника карного розшуку НП в Черкаській області Козюбенко. Поліцію Жашкова і не тільки, чекає велика «чистка».

Фінал

Але що ж сам Жашків? Невже місто так і залишиться однією з «столиць наркомафії»? Ражев, швидше за все, за принциповість і сміливість, піде на підвищення в область. На його місце прийде інший «безбашений мент», якого підтримають і в Черкасах, і в Києві. І доглянуть, щоб не здружився з мафією. Наркоторговці на час притихнуть, але жадібність переможе обережність, і вони знову почнуть діяти. І тут то їх і прихлопнуть. І рано чи пізно, хтось із них дасть свідчення на всю місцеву Раду та іншу «наркоеліту». І вони теж отримають свій термін. І така ж схема буде задіяна по всій країні. Важко, болісно, ​​з невдачами і успіхами. Нехай повільно, але важко і все одно несамовито як танк, який врешті-решт перелопатить і втопче в землю всю цю мафіозну пухлину нашої країни. У них зараз починається цей процес – є впевненість у власній правоті і вже немає страху. І немає іншого виходу. Потрібно чистити. Інакше не буде країни. Про це розповів журналіст Сергій Ніконов, «ОРД».

В тему:

У будинку циганського барона у Жашкові оперів УБОЗу з Умані ніяк не очікували. Барон тримав в руках пістолет “ТТ” армійського зразка та намагався його викинути. У будинку виявлено 12 набоїв до пістолета. Проти барона було відкрито кримінальну справу за ст. 221, ч.1 КК України – незаконне придбання та зберігання зброї.

Також було виявлено велику кількість макової соломки та екстракційного опію. У сінях на видному місці стояв посуд для виготовлення наркотичного зілля. Провину за виготовлення наркотиків взяла на себе дружина барона. На неї було відкрито кримінальну справу за ст. 2296, ч.2 КК України – виготовлення наркотиків в особливо великих розмірах.

Щоб зам’яти справу, циганський барон нібито намагався вручити працівникам УБОЗу 30 тисяч доларів США відкупних, але ті відмовилися.

Про те, що в будинку циганського барона виготовляються наркотики, знав увесь Жашків. Але місцева міліція ніякого інтересу до цього не проявляла.

У центрі Жашкова навпроти вікон міської прокуратури перебував перевалочний пункт з перекидання героїну з Одеси до Києва. І цього “закладу” правоохоронці впритул не помічали. Жашківський райвідділ міліції акуратно звітував про конфіскацію 10-20 грам макової соломки. Провінційну ідилію місцевих наркоділків порушив візит Уманського УБОЗу.

Журналістка Валентина Васильченко, повідала про своє розслідування у справі вбивств у Жашкові, і плутанини, яка сталася в результаті всіх злочинів.

16 червня 2003 року Жашків здригнувся – у свято Святої Трійці були по-звірячому вбиті двоє молодих людей. Тіла жінки і чоловіка були буквально пошматовані ножем. З рота кожного стирчали стебла маку – чорна мітка кривавої помсти. Так мстилися наркоторговцям.

 Всемогутні барони і нещасні раби

Маленький провінційний Жашків мав великі проблеми. І найстрашніша з них – чума нашого часу – наркоторгівля. Ще за часів совдепії українське містечко перетворилося в один із центрів міжнародного наркобізнесу. Тоді лише «Комсомольська правда» наважилася підняти проблему наркоторгівлі і опублікувала карту Радянського Союзу, зазначивши шляхи пересування наркотиків за кордон. На величезній карті були відзначені і три міста на Черкащині: Корсунь-Шевченківський, Звенигородка та Жашків, через які на Захід перекидалися великі партії опію і героїну.

Провінційне містечко Жашків зручно розташовувалося на міжнародній трасі Київ- Одеса-Санкт-Петербург. Поруч шумить Ставищанського ліс. Рукою подати до Умані та Білої Церкви, звідки здійснюються нальоти бандитських зграй. З одного боку, глухомань із середньовічними порядками і заляканими аборигенами, з іншого – всього за годину їзди з вітерцем можна домчати до Києва на власній автівці або на маршрутці. Ось і облюбували столичні бандити цю місцевість для здійснення кримінальних оборудок. Наркобізнес відвойовували у кривавих боях і був він суворо поділений між київськими і одеськими наркобаронами. До слова, Жашківські цигани вважають, що їх циганський барон знаходиться в Одесі. Вони «засвітилися» у великих скандалах з наркотиками.

Один з них спалахнув, коли крісло прокурора області зайняв Олександр Литвин. Уманський УБОЗ взяв Жашків в облогу. Трофеї були приголомшливі – кілька величезних цистерн з готовою «ширкою». УБОЗівці виявили велике підприємство з виробництва опійного екстракту. Наркотики виготовлялися на новенькому сучасному обладнанні. Завод знаходився на подвір’ї циган. І все це робилося під носом у Жашківського райвідділу міліції.

Олександр Литвин розповів, як суддя одного з районних судів за хабар відмовив у санкції на арешт наркодилера. За словами Олександра Миколайовича, тоді цей «непідкупний» служитель Феміди поклав собі в кишеню ні багато, ні мало 50 тисяч доларів США. Про цей скандал, коли страж закону «кришував» наркобізнес, Васильченко написала у газеті. Прокуратура опротестувала постанову судді, і справа була передана до апеляційного суду. Наркоторговця посадили за ґрати у Черкаське СІЗО. Однак згодом при розгляді кримінальної справи суд «спустив все на гальмах», і злочинець отримав умовне покарання.

Жашків, як і багато інших райцентрів, примітний тим, що тут неможливо заховати голку в стозі сіна. Всі в курсі подій, кожен знає найдрібніші подробиці життя як сусідки – тітки Глаши, так і великого київського чиновника, який має зв’язки з місцевими князьками. Валентина розповіла, що знає це не з чуток, адже десять років їй довелося відпрацювати в районній газеті.

Жашковчани знали, що сусід журналістки Саша має автомат Калашникова і належить до великої київської банди-угрупування. Житло Саші знаходилося поруч з її квартирою на першому поверсі. А на другому мешкав з родиною начальник карного розшуку Жашківського райвідділу міліції, який перебував у тісній дружбі з «бригадиром» цього угруповання, часто катався на його автомобілі – їздив як у своїх особистих справах, так і у службових завданнях.

Вона навіть освоїла бандитську «феню» і знала, що коли Саша хвалиться черговою поїздкою в Москву з горіхами, значить, він буде супроводжувати партію опію, а якщо мова йде про відправку гарбузового насіння, то в Польщу піде вантаж героїну.

Одного разу до Жашкова з Москви прибули три труни з тілами молодих хлопців. Їх зарізали і кинули в ополонку на Москва-річці. В одному з них покоївся прах Саші. 26-річний хлопець наклав буйну голівоньку в кримінальних сварках наркоділків. Ось тоді в місцевому районному відділі міліції заговорили про наркотики, мовляв, жашковчани поставили у Москву партію неякісного опію.

Причина розправи над двома наркодилерами в той пам’ятний день Святої Трійці крилася у «недобросовісній роботі», тобто причиною була низька якість виготовленої ними «ширки».

Зокрема, у Москві правоохоронці не раз ловили десятирічних і дванадцятирічних хлопчаків із Жашкова, які біля столичного метро торгували маковою соломкою. Звичайно, з білокам’яної йшли тривожні депеші до Черкас і Жашкову, що наркоторговці використовують дітей як рабів у своєму брудному кривавому бізнесі. Але дізнавалися вони про це не в міліцейському відомстві, а від убитих горем матерів. Злидні змушували їх продавати дітей наркоторговцям.

Всі були чудово обізнані, що деякі магазини і приймальні пункти є лише ширмою, за якою ховаються перевалочні бази з перекидання героїну між Києвом і Одесою.

У Жашкові зеленіли і плодоносили великі макові плантації, які чомусь впритул не помічала міліція. Тим часом дільничні викошували мак, посіяний несвідомими сільськими бабусями на декількох грядках, щоб було що в церкві на Спаса освятити та в пиріжки покласти.

На Святу Трійцю закривавлені тіла наркоторговців знайшли в городі серед зеленіючого маку. Свідки розповідали, як усередині господарі доглядали за рослинами і як часто в цей будинок навідувалася міліція. Більш того, деякі з жашковчан навіть називали імена правоохоронців, які відвідували будинок, де розігралася кривава трагедія.

Наркобарони тримали Жашків в постійному страху, періодично караючи смертю своїх дилерів за найменші провини. Нещасні вмирали у страшних муках. А звіряча розправа над ними валила в шок бідних Жашківських обивателів. По всьому місту оголошувалося, що кат вбив свою жертву. Раби зобов’язані були тремтіти і коритися. Потім на лаву підсудних відправляли жертовного ягняту, якогось бідолаху-селянина.

Колись на порозі власного будинку перерізали горло молодому бізнесменові. Мати тільки встигла відкрити двері, як син упав їй на руки, заливаючи її  фонтаном крові. Він ще встиг прохрипіти ім’я вбивці – київського наркобарона. Все місто з жахом повторювало це ім’я. Згодом за вбивство був засуджений селянин з Нагірного. На суді він заявив, що не винен. За вбивство наркоторговців в Жашкові на лаві підсудних опинився сабадашский селянин.

Сабадаш – село революціонерів

У кінці 80-х вони зуміли підняти і вивести на центральну площу райцентру увесь Жашків. Почалося все з фабрикації кримінальної справи по вбивству двадцятирічного селянського хлопця, який повернувся з кривавої бійні в Афганістані, щоб загинути біля воріт власного будинку.

Селян обурила корупція в органах влади, прокуратури та міліції. Вони прийшли з Сабадаша до Жашкова, підняли на мітинг всіх городян і заявили, що вимагають відставки бандитської влади, яка покривала вбивць, – райкому компартії, посягнувши на недоторканність «священної корови» в совдепівські часи. Мітингувальники також зажадали, щоб шеф районної міліції та прокурор району звільнили свої крісла. Обох поспішили перевести в інші райони. Через деякий час колишній Жашківський прокурор повернувся назад на скромну посаду слідчого прокуратури. Він і розслідував резонансну кримінальну справу по вбивству наркодилерів, а потім виступав як обвинувач у цій справі у двох районних судах. Чи слід дивуватися, що апеляційний суд скасував вирок районного суду, вказавши на кричуще порушення закону, допущене при слідстві і під час судового розгляду.

Але повернемося в Сабадаш. Тоді з села на площу в Жашкові прийшли доярка Лідія і механізатор Петро. Вони хотіли кращого життя своїм п’ятьом дітям. Але краще жити не вийшло. Село було розорене. Разом з безробіттям в будинку хліборобів увірвалася чума наркоманії. Два сина механізатора і доярки стали жертвами цього жаху.

Спорожніли корівники у Сабадаші. І в пошуках шматка хліба для сім’ї доярка Лідія змушена була найматися куховаркою в багаті будинки. Готувала вона обіди будівельникам, які зводили вілли для багатіїв. Старший її син Валерій подався на заробітки на Донбас, а доля закинула його в Краматорськ.

Селянський хлопець мав неабиякий розум, почитував філософів і французьких романістів Олександра Дюма і Моріса Дрюона. На жаль, Дартаньяна з Валерія не вийшло. Замість цього він став членом однієї з Краматорських «бригад» і загримів на лаву підсудних. Хлопця звинуватили у двох десятках квартирних крадіжок і дали термін. З Валерія, селянського сина, він перетворився у наркомана на прізвисько «Вел».

Із зони Вел повернувся в рідну домівку під підписку про невиїзд, але вважав, як стверджував його молодший брат Володя, що випробував ще не всі земні радощі. І вони разом рушили до Жашкова до знаменитого Боче, одному з наркодилерів, щоб роздобути «ширки» і «кімарнути», відлітаючи на парах «дурі» у небеса, а заодно і обговорити деякі ділові питання.

Чомусь правоохоронці вперто не хотіли чути тверджень свідків, зокрема матері Бочі, що Вел пропонував возити наркоту на Донбас. Хлопець пройшов через зону і прекрасно знав, що у наркобізнес з вулиці не ввійдеш. Тобто мова йшла про переділ сфер впливу криміналітету, а значить про нову кримінальну війну.

Жашків став ареною багатьох кримінальних війн. Особливо кровопролитною була боротьба, коли одеситка Неля Афанасьєва відстоювала своє право панувати у наркоторгівлі. Руда красуня створила одну з найбільших банд в окрузі.

На її біду, у цей час новим президентом став Леонід Кучма і, як завжди, переділ влади супроводжувався переділом сфер впливу у кримінальному світі. Коли частина угруповання сіла на лаву підсудних і почався гучний судовий процес, Неля втекла у Москву. У білокам’яній вона збирала залишки своїх бійців і формувала нові «бригади». А у Жашків почали приходити труни з тілами хлопців. Незабаром Неля повернулася, змусивши інших «бригадирів» схилитися перед міццю свого угруповання.

Боча і Вел виявилися крихітними гвинтиками у величезному механізмі наркоторгівлі. І якщо сьогодні Вел визнаний винним в жорстокому вбивстві наркодилерів, то він був всього лише інструментом у чужих руках і виконував злу волю замовників-наркобаронів.

Отже, 16 червня 2003 року  село Сабадаш святкувало Святу Трійцю. Вранці селяни дружно відстояли службу в храмі Святої Трійці в сусідньому селі Бузівка. Пізно ввечері Велу належало бути вже до нестями п’яним. Свідки розповідають, що хлопець не цурався випивки, особливо коли пригощали. Не міг він постити, коли все село пиячило…

Але чомусь вночі вщент п’яний Вел виявився у дворі Бочі в Жашкові. Він по-звірячому зарізав двох наркоторговців, і згодом, в одязі, з якої струмками текла кров, хлопець пішки вирушив до Сабадашу. Якщо вірити слідству, то убивця не тихенько крався полями, а петляв, вийшовши на центральну трасу. Добираючись до Сабадашу, він подолав мінімум кілометрів п’ятдесят. Сумнівно, щоб закривавлену людину не побачили і не звернули уваги. Свідків міліція так і не знайшла, не дивлячись на вимогу апеляційного суду. Дивний це був злочин. Вбивця орудував вночі, на городі. У пошуках наркотиків він перерив все ліжко і прибудову, де ночувала пара. Однак слідство не виявило жодного сліду на вологій землі (адже мак щодня поливали), жодного відбитку пальців. Чи міг так акуратно спрацювати п’яний наркоман Вел?

«Чому плачуть матері у Жашкові»

Під такою назвою 20 серпня 2003 року було опубліковано статтю журналістки Валентини Васильченко. В цей час правоохоронці розшукували свідків кривавої драми, що розігралася 16 червня. Авторку до Жашкова привів лист людей, які постраждали від міліцейського свавілля. Однією з жертв стала нещасна жінка на ім’я Надія. Вона написала в редакцію: «Міліціонери пояснили, що мого сина необхідно допитати. У райвідділі мене наказали затримати. Мені заломили руки назад і наділи наручники. Один з міліціонерів підняв мене за наручники і підвісив. Затріщали мої кістки, і в очах потемніло від болю. Поруч стояв мій чоловік. Він закричав від жаху, почав благати, щоб мене не били. Міліціонер вилаявся добірним матом і опустив мене на землю. Мене повели в камеру ізолятора. Від наручників сильно боліли руки, долоні і пальці вмить почервоніли і опухли. Я благала зняти наручники. Щоб замовкла, міліціонер вдарив мене ногою в живіт і двічі кулаком по голові. О третій годині ночі я почула, як в райвідділі з’явився оперуповноважений. Він забрав мого сина з камери і повів на другий поверх. Через кілька хвилин звідти почувся гуркіт, крики і стогони. Я зрозуміла, що б’ють мого сина. Мені знову стало погано, я заплакала. Але нічого не могла вдіяти, тільки молилася Богу».

Після міліцейської буцегарні мати з сином опинилися на лікарняному ліжку і зняли побої у судмедексперта.

Але та справа, як виявилося, не коштувала й виїденого яйця. Пограбували місцевий магазин «ФОРАС». Правоохоронці допитували усіх, хто побував в цьому торговому закладі напередодні. Звичайно, після формального допиту їх можна було б відпустити додому. Але ж це не відповідало б образу Жашківського Голлівуду з супергероями-міліціонерами. Тому для остраху хлопця, непричетного до крадіжок, відлупцювали. Заодно «повчили розуму» і його мати. Природно, далі правоохоронці вже займалися не розкриттям конкретного злодійства, а разом з місцевою прокуратурою, судом і Жашківською райдержадміністрацією з’ясовували законність затримання міліцією двох громадян. Гвардія у погонах і без, стояла на смерть, стверджуючи, що жінка з юнаком чинили опір цілому райвідділу міліції, через що до них на законних підставах і застосували гумові кийки. При цьому суддя у своїй постанові констатував, що немічний хлопець ображав міліціонерів в Скибині, де його затримали, а прокурор виніс постанову, що міліція була ображена в райвідділі. До скандалу підключилася Генпрокуратура України, журналісти та про вкрадені у Жашкові карамельки дізналася вся країна.

Ці ж правоохоронці проводили допит по вбивству двох наркодилерів. В результаті підозрюваний у вбивстві заявив в залі суду, що його залякували і били, а правоохоронці стверджували, що при допиті фізичного насильства не застосовують. Так і залишається таємницею, чому окремі громадяни, відвідавши Жашківський райвідділ міліції, раптом потрапляють в районну лікарню з каліцтвами.

«Тоді ж, тільки-но ступивши на Жашківську землю з листом Надії в руці, я виявилася втягнутою в буквально загальне обговорення кривавої трагедії. Проводячи журналістське розслідування одного випадку, я мимоволі ознайомилася з подробицями іншого. Жашковчани одностайно висували свою версію злочину: мовляв, загиблі були наркоторговцями, вони варили «ширку», яку відправляли до Києва. Але одного разу схибили – надто вже неякісний товар поставили. Наркобарон обурився і засудив їх до смерті.» – повідомляє журналістка.

В ході слідства з’ясувалося наступне: на світанку, мати загиблого виявила мертвого сина і поки ще живу його співмешканку, що спливала кров’ю. Однак вона не викликала швидку. Поки 25-річна жінка вмирала, мати кинулася ховати обладнання, у якому варили «ширку», знищувати наркотики і розчинники для їх виготовлення. Похапцем вона забула, що у малиннику заховані пластикові пляшки з готовою «продукцією». Їх і виявила міліція.

Вранці в центрі міста зупинилася іномарка з київськими номерами.

З неї вийшли двоє чоловіків. Вони крокували центральною вулицею у напрямку до міліції і всім зустрічним повідомляли, що зарізані двоє наркоторговців, які виробляли бракований товар, і що така ж жахлива смерть спіткає кожного, хто посміє «халтурити» з наркотиками.

По лабіринту слідства

Як завжди, доводиться дивуватися «проникливості» слідчих, особливо судових експертів.

Про те, що двоє вбитих були наркоманами, протягом десяти років вживали наркотики, лікувалися від наркоманії, хором стверджували не тільки численні свідки, а й усі родичі, включаючи матерів. Один зі свідків розповідав: «Вид у обох був нездоровий. Відразу впадало в очі, що вони давно сиділи на голці і вводили наркотики у великих дозах».

Судмедексперт дав висновок, що у тілі убитих наркотиків не виявлено. Залишалося з’ясувати тільки, куди ж вони поділися? Адже при такому тривалому вживанні великих доз отрути в організмі відбуваються незворотні зміни. Ця страшна хвороба повільно вбиває людину. Чому ж експертиза нічого не показала? Або все ж показала, але її проігнорували?

У загиблої жінки і підозрюваного виявилася одна група крові. На цій підставі чомусь зробили висновок, що на одязі жертви могла бути кров вбивці. Експертизу на ДНК робити просто не стали – клопітно і дорого.

У листопаді вилучили вила, кинуті біля купи гною, вирішивши, що вони пролежали нерухомо з червня, коли сталося вбивство.

Якщо у випадку з Надією правоохоронці проводили допит, грунтуючись на заяві наркомана, то тут вони пішли ще далі. Валерія в ніч убивства нібито бачив співмешканець циганки, яка торгувала наркотиками. Нікого не збентежило, що сам Валерій рішуче стверджував зворотне – йшов він зовсім по іншій вулиці.

Підозрюваний спочатку давав свідчення, що викинув ніж на трасі, потім – що закопав його в саду у бабусі. Закривавленого одягу злочинця не знайшли. Зійшлися на тому, що він спалив її у печі, а попіл розвіяв.

Понятими при виявленні ножа виявилися голова сільради і сусід, будинок якого підозрюваний обікрав. Правда, в суді потерпілою була визнана дружина понятого.

А звинувачення в двох районних судах – Жашківському та Лисянському підтримував слідчий Жашківської районної прокуратури, який виробляв розслідування вбивства, що суворо заборонено законом.

З цим же слідчим Васильченко розбиралася і у міліцейському скандалі за листом Надії. Він тоді виконував обов’язки прокурора, який перебував у відпустці. У прокуратурі вони, на жаль, так і не змогли відшукати прокурорського постанови, яке хоч якось пояснило б міліцейське свавілля.

У Жашкові тільки на автовокзалі постійно чергували дев’ять таксі, яких легко було викликати по телефону, звернувшись до диспетчера. Нікого з величезної слідчої групи не здивувало, що загиблий викликав для поїздок таксі виключно з Києва. Разом зі співмешканкою він відвідував на таксі тільки два міста – Умань і Київ.

Зникла записна книжка убитого, яку слідству передала його мати, запевняючи, що там записані адреси всіх наркоманів, ніхто не став шукати, як і золотого перстня-печатки, знятого невідомим з пальця вбитого, і золотого ланцюжка, зниклого з шиї зарізаної жінки. Цікаві свідчення, що розкривають злочинну схему наркобізнесу. Один зі свідків розповів: «Коли я вперше приїхав до Жашкова з Києва, то на вокзалі зустрів наркомана і поцікавився, де дістати «ширку»? Той назвав імена Маньки, Котушки, Бочі і перерахував інших торговців наркотиками. Через півгодини мені принесли «ширку», за яку я заплатив. Повертався до Києва на маршрутці. Знайомий наркоман хвалився, що в Жашкові не існує проблем з придбанням наркотиків. Але попередив, що Боча підставляє наркоманів, здає їх в міліцію, і збуває неякісну «ширку»».

Наркоман назвав клички наркодилерів. Кличка Боча належала зарізаному чоловіку.

Під прізвиськом Котушка відома циганка – співмешканка чоловіка, який бачив, як вночі наркоман Валерій на прізвисько Вел йшов від будинку, де сталася кривава трагедія.

Спалах амнезії

Багато хто зі свідків вказували на скандал, напередодні вбивства, коли Боча відправив до Києва велику партію неякісної «ширки». Тоді багатьом наркоманам стало погано. Судячи з чуток, у Жашкові кілька київських наркоманів померли через вживання неякісного наркотику. Були встановлені імена всіх учасників цього скандалу, але підозри впали тільки на наркомана Вела. За версією слідства, в ту ніч Боча відмовився дати Велу наркотики в борг, а його співмешканка кинулася на нього з вилами. Звичайно, двоє людей легко могли впоратися з одним наркоманом, та ще озброївшись вилами. Однак, по слідству, все вийшло інакше. Судмедексперт зазначив на тілі жінки поранення, нібито пов’язані з нерівною боротьбою. Буквально порізана на шматки, вона ще якийсь час продовжувала жити.

За заявою ув’язненого, який стверджує, що його б’ють, Вела оглянув судмедексперт і не знайшов на його тілі жодної подряпини. Тоді з ким і як боролася нещасна жертва? Судмедексперт нарахував тільки на грудях жінки 12 ножових ран. Ножові удари завдавалися з такою силою, що були пошкоджені ребра, ліва легеня, серце. Множинні поранення були зафіксовані на плечі, шиї, руках, обличчі жертви, їй практично розпороли живіт. Точно такі ж поранення були нанесені і чоловікові. Виходило, що жінка не менше десяти, а то й двадцяти хвилин стояла нерухомо з вилами напереваги, поки на її очах вбивали кохану людину. Так би мовити, чекала своєї черги. Потім точно так же розправилися і з нею. За висновком експерта, ще 10 хвилин смертельно поранена жінка могла усвідомлено рухатися. Коли жертв різали, як ягнят, вони відчували неймовірну біль і повинні були хоча б кричати. Але жодна людина в окрузі, включаючи матір бочі, не чув ні шуму, ні криків. Одна з можливих причин загальної «глухоти»: люди знали вбивць, і це були настільки відомі особи, що жах миттєво запечатав всім уста. Деякі свідки подолали страх і назвали імена правоохоронців, які приїздили на автомобілі до двору бочі. Цілком можливо також, що вбивці заклеїли скотчем роти своїм жертвам. Обставини злочину вказують на те, що вбивць було не менше двох. А жашковчани стверджували, що в день вбивства в місто завітали двоє чоловіків на іномарці.

В апеляційному суді вказали, що вбивство скоєно з помсти. На помсту вказує той факт, що у рот обом жертвам засунули стебла зеленого маку, а тіла кинули на макових грядках.

Залишилося нез’ясованим, чому вбивця обрав днем ​​відплати велике православне свято – день Святої Трійці? Християни широко відзначають його, як Різдво і Великдень. Чи було вбивство спеціально приурочено до Трійці? Чому вбивця не догнав своїх жертв днем ​​раніше або на день пізніше?

Свідки-наркомани чітко і докладно давали свідчення слідству. Забудькуватістю чомусь страждали двоє людей. Сусіди дивувалися, чому мати Бочі бігала по вулиці і просила подзвонити в міліцію, якщо в будинку був телефон? Сама бабуся чітко пам’ятає, з ким зустрічалася і що робила в день вбивства, але скаржиться, що втратила розум, як тільки побачила серед маку закривавлене тіло сина. Вел пам’ятає тільки, що вдарив ножем жінку. У нього вибило з пам’яті, що відбувалося далі.

Після вироку суду залишилося багато нез’ясованих питань. Слідство закінчилося. Вражає ось що: скоєно тяжкий злочин, по-звірячому зарізані двоє людей, вбивство пов’язане з торгівлею наркотиками, але розслідування проводилося геть погано. На кричущі порушення закону вказував апеляційний суд, коли скасував вирок Лисянського районного суду і відправив кримінальну справу на дослідування.

Валерій був затриманий за пограбування магазину в Жашкові і будинку своєї сусідки, в чому він зізнався. Злодюжка не встиг оприбуткувати продукти, і вони були повернуті в магазин. Матеріальний збиток сусідам був компенсований.

Лисянський районний суд засудив Валерія за крадіжку і подвійне вбивство (за статтею 116 КК України – умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання). Він повинен був шість років відбувати покарання в місцях позбавлення волі.

 Феміда сліпа?

Черкаський апеляційний суд скасував вирок суду і відправив кримінальну справу на дослідування, зазначивши, що слідству слід правильно кваліфікувати злочин, пов’язаний з убивством двох людей. Суд зажадав провести оперативні та слідчі дії з тим, щоб знайти очевидців злочину, допитати їх, більш повно розкрити деталі знайомства вбивці з жертвами, з’ясувати їхні стосунки з іншими особами, причетними до наркобізнесу, встановити факти виникнення конфліктів через борги і з інших причин, провести повторну судово-медичну експертизу, щоб дати відповідь на питання, скільки часу вбивали Бочу і його співмешканку.

Експерт, який не знайшов наркотиків в організмах наркоманів, розписався в своєму безсиллі встановити, як довго тривала ця кривава бійня. Дослідування доручили проводити правоохоронцям Жашківського райвідділу міліції – тим самим, на яких скаржився підсудний, що вони чинять на нього тиск, тим самим, які протягом десяти років, за словами свідків,  відвідували Бочу, але не помічали ні плантації маку на його городі, ні жвавої торгівлі наркотиками. Вони, природно, нічого нового в справі не знайшли.

В апеляційному суді Вел заявив, що він нікого не вбивав, що його вмовили взяти провину на себе, оскільки він скоїв дві крадіжки, а натомість йому обіцяли м’який вирок і недовгий термін, що і було зроблено, коли призначил 116 статтю КК України. У суді підсудний назвав прізвища правоохоронців Жашківського райвідділу міліції і обласного міліцейського відомства, які, за його словами, чинили на нього тиск.

Судова колегія у кримінальних справах Черкаського апеляційного суду під головуванням судді Михайла Суходольського за участю судді Миколи Недільки визнала Валерія винним в скоєнні двох крадіжок і умисному вбивстві через помсту двох людей, яке кваліфікувала за ст. 115, ч.2, п.1 КК України, і засудила його до 14 років позбавлення волі.

На жаль, маленьке провінційне Жашків з жахом згадує криваву трагедію, що сталася на Святу Трійцю, і продовжує залишатися заручником в руках міжнародних наркокартелів.

Тоді, в серпні 2003 року, в статті «Чому плачуть матері в Жашкові?» журналістка писала: «Чи знаєте ви, що таке серце матері, яке розривається від болю, стогне в скарзі по своїй дитині? На моїх очах мати чайкою припала до бездиханного тіла сина-наркомана. Від наркоманії в Жашкові гинуть зовсім юні, і матері не можуть впоратися з цією жахливою бідою».

Скільки ще сліз нещасних жертв наркобізнесу проллється на багатостраждальній хліборобської землі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *