3 лютого російські війська влаштували «безпрецедентну атаку» на енергетичну інфраструктуру Харкова, що призвело до відключення тепла у щонайменше 820 будинках. Міський голова Ігор Терехов зазначив, що обстріли тривають більше трьох годин і спрямовані на максимальне руйнування енергетичних об’єктів.
«Мета очевидна: залишити місто без тепла в умовах 20-градусного морозу. Для уникнення замерзання мережі нам доведеться злити теплоносій у системі теплопостачання», – повідомив він у соцмережах.
Терехов також зазначив, що в місті працюватимуть 101 пункт незламності, де жителі зможуть зігрітися, отримати гарячі напої та зарядити свої пристрої.
Крім того, він попередив про можливі перебої в роботі міського електротранспорту, а також запровадження додаткових автобусних маршрутів.
Протягом ночі повітряні сили повідомляли про запуски російських ударних дронів і ракет по українських містах. Атака продовжується, зокрема, в Києві, де постраждали щонайменше дві особи, а також були пошкоджені житлові будинки, дитячі садки та АЗС.
Ця атака відбувається на фоні запланованих тристоронніх переговорів між Україною, США та росією в Абу-Дабі, що мають на меті припинення війни.
Президент США Дональд Трамп намагається домогтися мирної угоди між Україною та росією. Він заявив, що просив Володимира Путіна утриматися від атак на українські міста протягом тижня, на що той нібито погодився. Проте, за словами президента України Володимира Зеленського, цей тиждень розпочався ще 30 січня.
Регулярні обстріли українських міст та цивільної інфраструктури з боку російських військових кваліфікуються як воєнні злочини, і міжнародні організації наголошують на цілеспрямованому характері цих дій.
Атаки на системи життєзабезпечення населення, зокрема на заклади охорони здоров’я, є свідченням геноцидних дій росії проти України. Такі дії, як публічні заклики до знищення українців, обстріли життєво важливих об’єктів, а також переслідування проукраїнських активістів, свідчать про наміри російського керівництва.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році, зобов’язує країни-учасниці запобігати актам геноциду та відповідати за них.
