Болюче питання для України — це не про правоохоронну реформу – Єнін

Чи впливає реформа правоохоронних органів на подолання проблем у комунікації між процесуальними опонентами? Яким має бути ідеальний поліцейський? Як знайти винного, а не винуватого? Про це та інше «ЗіБ» спілкувався з першим заступником міністра внутрішніх справ Євгенієм Єніним.

«Несправедливо, коли полісмен щодня ризикує здоров’ям за зарплату, яка нижча, ніж в охоронців супермаркетів»

— Євгенію Володимировичу, ви встигли попрацювати заступником міністра закордонних справ, заступником Генерального прокурора, нині ви — перший заступник міністра внутрішніх справ. Чи потребує зміна таких посад внутрішнього перелаштування? Чи можливо залишатися собою в будь-якому кріслі?

— Крім цього, ще варто згадати, що на цих посадах ми разом з колегами повернули до державної скарбниці кошти Віктора Януковича в розмірі $1,5 млрд. Також разом з колегами з МЗС провели евакуаційну операцію в Кабулі, яку визнали однією з найкращих в Європі. Ми повернули 650 людей, і цей процес триває. І все це не без уміння вчасно перелаштовуватись і завжди залишатися людиною — незалежно від посад чи крісел.

— Зараз у правничій спільноті та й на державній службі взагалі актуальним є питання про проблеми з комунікацією між владними структурами. Для прикладу, де комунікація налаштована краще — в Офісі Генерального прокурора чи в МВС? Як, на вашу думку, комунікативні процеси у виконавчій владі можна було б покращити? Це взагалі залежить від системи чи від конкретної команди?

— Коли ми говоримо про будівництво сучасної країни, то говоримо також про вибудову сучасної комунікації. І це комунікація не тільки в МВС чи ОГП, а й в усіх міністерствах. Тут хотілось би наголосити на тому, що і ОГП, і МВС у своїй діяльності тісно пов’язані з кримінальним процесом і повинні діяти в межах і в спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом. Останній не завжди дає право розголошувати ті чи інші відомості, адже за їх розголошення настає відповідальність.

Влада сьогодні має не просто брати участь у комунікації, а ініціювати її.

Наприклад, сьогодні в МВС ми створюємо можливості, щоб діалог із суспільством ставав усе ефективнішим. Ставимо за мету дати українцям інструменти, які могли б фіксувати порушників Правил дорожнього руху за допомогою телефону. Це теж форма комунікації.

Ми також можемо говорити про створення комунікації, розвиваючи в школах безпечне середовище для дітей, і разом із цим ставимо питання про розв’язання проблем підліткової та дитячої злочинності. Наприклад, за 8 місяців цього

року зареєстровано близько 3000 кримінальних правопорушень, учинених дітьми або за їхньою участю. І стільки ж злочинів скоюють проти самих дітей. Тому ми покращуємо програму «Шкільний офіцер», щоб, знову ж таки, вибудовувати комунікацію дітей з полісменами для запобігання злочинам.

Кожен має на своєму рівні розуміти роль комунікації та те, як її покращувати або в рамках системи, або зі своєю командою.

— Якщо говорити не лише про внутрішнє, а й про зовнішнє порозуміння, то яким чином можливо його реалізувати? Чи вважаєте, що й сьогодні різні учасники, долучені до системи правосуддя, розуміються між собою? Як утілити в життя задум, в якому прокурор, суддя й адвокат мають спільну мету — установлення справедливості, а не перетягування ковдри на себе?

— Ви апелюєте до понять, які вже віками існують і обговорюються. Одна з найвищих цінностей, погоджуюсь, — справедливість. Не знаю, які ви конкретно уявляєте справи, говорячи про «перетягування ковдри». Кожна така справа індивідуальна й вимагає окремого обговорення.

Міністр недавно заявив, що хоче досягти справедливості в зарплатах для полісменів. Адже зовсім несправедливо, коли полісмен щодня ризикує здоров’ям за зарплату, яка нижча, ніж, наприклад, в охоронців супермаркетів. Без сумніву, така професія теж потрібна, тут мова саме про справедливість. І наше міністерство її забезпечує. Наприклад, тільки за 5 місяців цього року слідчі розслідували майже 30 тис. тяжких і особливо тяжких злочинів. Робота слідчих поліції забезпечила відшкодування майже 0,5 млрд грн. збитків у кримінальних провадженнях. Накладено арешт на майно на суму 2,7 млрд грн.

«Рівень довіри до органів внутрішніх справ, за різними оцінками, 45–50%»

— Реформа системи правосуддя, та й правоохоронної системи, стала дійсно болючим питанням для України. У підвішеному стані опинилися судді, які мають і єдність судової практики забезпечувати, і водночас чекати нових «вистав» за їхньою участю. А ким «перетягування ковдри». Кожна така справа індивідуальна й вимагає окремого обговорення.

Міністр недавно заявив, що хоче досягти справедливості в зарплатах для полісменів. Адже зовсім несправедливо, коли полісмен щодня ризикує здоров’ям за зарплату, яка нижча, ніж, наприклад, в охоронців супермаркетів. Без сумніву, така професія теж потрібна, тут мова саме про справедливість. І наше міністерство її забезпечує. Наприклад, тільки за 5 місяців цього року слідчі розслідували майже 30 тис. тяжких і особливо тяжких злочинів. Робота слідчих поліції забезпечила відшкодування майже 0,5 млрд грн. збитків у кримінальних провадженнях. Накладено арешт на майно на суму 2,7 млрд грн.

«Рівень довіри до органів внутрішніх справ, за різними оцінками, 45–50%»

— Реформа системи правосуддя, та й правоохоронної системи, стала дійсно болючим питанням для України. У підвішеному стані опинилися судді, які мають і єдність судової практики забезпечувати, і водночас чекати нових «вистав» за їхньою участю. А ким відчувають себе працівники ОГП чи МВС — реформаторами чи реформованими?

— «Болюче питання для України» — це не про правоохоронну реформу. Ви маєте розуміти, що наслідки реформи, закладені зараз, відчують лише згодом, деяким упровадженням потрібні роки. Наприклад, ми до кінця року встановимо 300 камер, що будуть автоматично фіксувати порушення ПДР. Цей процес триватиме у 2022-му та наступних роках, щоб зменшити смертність на дорогах. Хіба можна говорити, що після встановлення камери відразу буде результат? Це процес, який вимагає часу, але точно дасть результат у майбутньому.

І ще кілька слів щодо реформи. Наприклад, нині ми фіксуємо рівень довіри до органів внутрішніх справ, за різними оцінками, 45–50%. Він, може, і не достатній, завжди хочеться більшого, але головне, що все ж таки довіра існує. Згадайте, яким було ставлення до правоохоронних органів до реформи МВС. Хто їм довіряв? Тому я б не говорив про якесь болюче чи неболюче питання. Реформа відбулась, і сподіваюся, ви погодитеся: це краще, ніж аби даішники досі ховалися в кущах.

Під керівництвом міністра Дениса Монастирського ми працюватимемо над підвищенням цієї довіри. Наприклад, упроваджуватимемо систему Custody Records. Вона дозволяє бачити всі етапи перебування затриманих осіб у поліцейському відділку. Подібна система вже тестово працює в деяких відділках, і бачимо, що порушення прав людини стрімко прямує до нуля.

Ми віддаємо повноваження на місця, закликаючи об’єднуватися навколо добровільних пожежних дружин. Говоримо про створення цілої системи «Безпечна країна», яка дозволить швидко реагувати на кризові ситуації, мати миттєву реакцію на розкриття злочинів по гарячих слідах і т.д. Процес триває, і результати, запевняю, побачимо.

— В одному з нещодавніх інтерв’ю, даних президентові Асоціації захисту прав правників Олексію Фазекошу, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олександр Качура зазначив, що будь-яка реформа, зокрема судової та правоохоронної систем, потребує мінімум 5 років. Здається, в Україні реформи тривають від часів здобуття незалежності, а стає все гірше й гірше… Коли ми вже почнемо виконувати закони, а не займатись їх переписуванням?

— Справа кожного оцінювати, скільки часу потрібно для реформ. Тут усе індивідуально, і не можна всім реформам установити термін дії чи придатності. Наша країна й досі проходить період свого становлення як незалежна, демократична та європейська. Проведення реформ є основою такого становлення. Однак потрібно чітко розуміти, що це тривалий процес, який вимагає терпіння.

Щодо думки про переписування й виконання законів. Ми в МВС робимо все, щоб права та свободи громадян були дотримані максимально. Наприклад, міністр, щойно обійнявши посаду, скасував тендер на 170 млн грн. на закупівлю електрошокерів, а основну частину цих коштів спрямував на закупівлю бодикамер для поліцейських, щоб фіксувати процес затримання, під час якого можуть бути порушені права та свободи людини. Навіть більше, під час зупинки полісменом громадянина ці камери мають бути постійно ввімкнені, якщо ні — це порушення.

Хіба це не викликає довіри? Тому про недотримання законів мови бути не може, п.1 ст.9 закону «Про Національну поліцію» говорить, що поліція здійснює свою діяльність на засадах відкритості та прозорості в межах, визначених Конституцією та законами України.

— Якщо реформу не вважати самоціллю, то які є «недореформовані» питання щодо правоохоронної системи? Назвіть три, на ваш погляд, ключові?

— Нам потрібно працювати над одним із ключових питань — це підвищення зарплат для полісменів. У цій частині реформа чомусь не встигла запрацювати, і міністр заявив, що вимагатиме підвищення. Слід вибудувати зрозумілу модель співпраці з інститутами громадянського суспільства та, звичайно, продовжувати працювати над тим, щоб поліція все більше переходила до функцій обслуговування населення.

«Дотримання балансу є важливим, щоб не сплутати бажання знайти винуватого й насправді винного»

— Як свідчить практика діяльності АЗПП, з-поміж усіх правників (слідчих, оперативників, суддів, прокурорів, адвокатів) найбільше на порушення скаржаться й потребують захисту саме адвокати. Причому від інших правників, котрі представляють протилежну сторону кримінального процесу. Як так сталося? Чи це проблема, викликана тезою, що найкращий захист — напад?

— Одне з основоположних завдань полісменів — створення безпеки для громадян, незалежно від соціального статусу. Усі громадяни рівні, і на кожен випадок посягання на життя чи будь-які інші свободи буде відповідна жорстка реакція. Якщо ж комусь відомі випадки, коли поліцейський порушує принципи доброчесності й діє не за законом, про них потрібно негайно заявляти.

Неупереджене та незалежне розслідування має стати головним критерієм для будь-яких злочинів. Окрім цього, ваша газета писала і про перший вирок в Україні, який недавно було винесено, за скоєння злочину відносно адвоката. Сподіваюся, справедливих вироків буде все більше.

Додам, в що у сфері безпеки судів та суддів теж відбуваються зміни. Торік понад в Україні 400 установ системи правосуддя перейшли під опіку Служби судової охорони, а до кінця цього року планується взяти під охорону всі 733.

— На сайті МВС часто з’являються новини про виявлення якихось схем, припинення протиправної діяльності, затримання… І дуже мало повідомлень про наступні обвинувальні вироки. Скільки розпочатих справ завершується обвинувальним вироком?

— Так, постійно з’являються такі новини, і це також може свідчити про ефективну діяльність служб МВС. Упродовж 8 місяців 2021 року слідчі підрозділи Нацполіції розслідували 1713 тис. кримінальних проваджень. Інформацію про кількість розпочатих кримінальних проваджень, закінчених винесенням обвинувального вироку, дати неможливо, оскільки відокремлений облік, збір, узагальнення запитуваних відомостей та формування на їх підставі статистичних даних відповідно до чинного законодавства не належить до компетенції Нацполіції.

— Ще з радянських часів у свідомості правоохоронців міцно засіло формулювання «розкриття та розслідування злочинів». Причому саме в такій послідовності. Бо розкриттям для цілей статистики вважалося встановлення підозрюваного. Після цього слідчі розслідували справу. Але ж факт повідомлення про підозру, якщо зважити на презумпцію невинуватості, насправді ніяким розкриттям не є! Про це можна говорити тільки за наявності вироку, що набрав законної сили. Як не сплутати бажання знайти винуватого й насправді винного?

— Радянські часи минули, і це добре (усміхається). Беззаперечним є те, що тільки суд може винести обвинувальний вирок і, відповідно, підтвердити правильність розкриття злочину. І от дотримання балансу є дуже важливим під час досудового розслідування, як ви зазначили, щоб не сплутати бажання знайти винуватого й насправді винного.

Саме тому законодавець передбачив ряд запобіжників щодо досудового розслідування в нормах КПК, надавши повноваження тільки прокуророві повідомляти про підозру, здійснювати процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Натомість слідчий суддя має виключне право застосовувати запобіжні заходи до підозрюваного.

— Хто відповідальний за виправдувальні вироки, яких останнім часом побільшало: суддя, який відпустив злочинця, чи сторона обвинувачення, яка не змогла довести в суді винність обвинуваченого?

— Я б не ставив так категорично питання лише з пошуком винного. Якщо згадаєте, ухвалення нового КПК супроводжувалося заявами, що Україна дожене Європу за кількістю виправдувальних вироків. У деяких демократичних країнах цей відсоток сягає 10, у нас — від 0,4 до 1,5.

Я розумію, що співвідношення між обвинувальними і виправдувальними вироками є одним з показників ефективності роботи правоохоронців, на думку суддів. Але разом з тим це може свідчити й про інше — дотримання принципу презумпції невинуватості й, головне, можливість особи захистити себе, що гарантується Конституцією. Чому взагалі тримається такий мінімальний відсоток виправдувальних вироків — це насправді велика й окрема тема для розмови.

У той же час органи досудового розслідування постійно узагальнюють та аналізують рішення, винесені Європейським судом з прав людини проти України, щодо допущених правоохоронними органами під час виконання службових обов’язків порушень вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Керівництво Нацполіції вживає заходів щодо підвищення професійного рівня працівників з метою недопущення зазначених порушень органами досудового розслідування.

— Чи карають слідчих та оперативників, що супроводжували процес, за виправдувальні вироки?

— Кримінальне процесуальне законодавство передбачає компенсацію за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Наприклад, у ст.130 КПК шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету у випадках та в порядку, передбачених законом.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану слідчим, прокурором, застосовує право зворотної вимоги до цих осіб у разі встановлення в їхніх діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, або дисциплінарного проступку незалежно від спливу строків застосування та дії дисциплінарного стягнення.

«Іноді адвокатський корпус надмірно використовує свої права під час досудового розслідування»

— Адвокати в соцмережах часто діляться прикладами негативного досвіду спілкування з правоохоронцями (надмірне або навіть безпідставне застосування сили, ігнорування судових засідань, зухвальство тощо). Зрозуміло, що державні службовці не можуть собі дозволити так само публічно висвітлювати свою роботу. Чи можете ви виокремити найбільш типові порушення адвокатами норм законодавства та етичних норм у стосунках із правоохоронцями?

— Це дуже делікатне питання. У кожному конкретному досудовому розслідуванні застосовуються різні прийоми.

Іноді адвокатський корпус надмірно використовує свої права під час досудового розслідування. Наприклад, адвокати можуть буквально завалити клопотаннями дізнавача, слідчого, прокурора, слідчого суддю під час досудового розслідування з будь-яких питань, а відповідей, можливо, і не чекають. Зрозуміло, що таким чином можна говорити і про реалізацію системи захисту клієнта та можливість подальшого апелювання, що ряд клопотань були частково чи повністю не задоволені під час досудового розслідування.

Однак направлення одних і тих же клопотань дізнавачу, слідчому, прокуророві, слідчому судді змушує їх розглядати й разом із цим утрачати час.

В окремих випадках суди фактично завалюються клопотаннями в очікуванні того, що слідчий суддя його задовольнить. А інколи клопотання взагалі не належать до відання суду.

— Нещодавно Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури затвердила Узагальнення дисциплінарної практики кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури щодо заяв (скарг) представників прокуратури та правоохоронних органів. Як ви ставитеся до ефективності звернення правоохоронців до кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури зі скаргами на адвокатів? Скільки в рік подається таких скарг і скільки з них задовольняється?

— Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації та діяльності адвокатури в Україні. А в ст.33 чітко сказано, що дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеного в Єдиному реєстрі адвокатів України. Тому кожен має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури зі скаргою щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності.

— Аналогічно щодо суддів: чи вважаєте доцільним скаржитися на суддів до Вищої ради правосуддя?

— Тут — аналогічно до адвокатів. Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи — через адвоката, органи державної влади та місцевого самоврядування — через своїх керівників або представників. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

— Чи є серед правоохоронців офіцери, які раніше були адвокатами?

— У структурах МВС працює понад 350 тис. людей. Думаю, точно є люди, які раніше були адвокатами.

— Яким ви бачите ідеального працівника правоохоронного органу, аби довіра формувалася не на підставі зміни облич, а на відчутті того, що реалізація справедливості дійсно можлива? Якими якостями має бути наділений, на ваш погляд, поліцейський, аби людина відчувала його готовність прийти на допомогу в разі потреби?

Неможливо вимагати тільки від поліцейського бути ідеальним і не вимагати цього від інших. На сьогодні працівник правоохоронного органу, суддя чи адвокат — це відображення суспільства. Якщо вимагати змін від одних, то необхідно вимагати таких же змін і від себе.