Капсула пам’яті: Як ті, що пережили Голокост, заснували музей у Лос-Анджелесі

Поділитися

У 2021 році, до 80-річчя масових розстрілів у Бабиному Яру на місці трагедії в Києві відкриється Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр", що буде включати освітню та дослідницьку платформи.

Центр буде присвячений трагічним подіям вересня 1941 року, та водночас підтримувати ідею демократичного та стійкого суспільства на основі опрацьованої та інклюзивної історичної картини.

Амбітний задум посприяє появі справжнього місця пам’яті про Бабин Яр – місця, якого досі не мала столиця.

А поки готується концепція меморіального центру, "Українська правда. Життя" дослідила, як влаштовані заклади пам’яті про Голокост у світі.

Навмисне оминаючи широко відомі музеї на кшталт Яд Ва-шем в Ізраїлі чи Аушвіцу в Польщі, ми зосередилися на тому, як по-різному пам’ятають про найбільш резонансну трагедію масового знищення людей ХХ століття в різних країнах – від Німеччини до Японії.

У першому тексті ми розповідали про музей-архів "Топографія терору" в Берліні, у другому – про Меморіальний комплекс Бухенвальд.

У третьому – про Меморіал Шоа, що в Парижі. У четвертому – про Єврейський музей в Берліні.

Тепер переносимося до Лос-Анджелеса.

Los Angeles Museum of the Holocaust

"Я – лейтенант-командер Військово-морський сил США Джек Тейлор. Вірите чи ні, але я вперше беру участь у фільмі", – каже втомлений, однак усміхнений чоловік на екрані.

Він виріс у Лос-Анджелесі, але служити довелося у Європі часів Другої світової війни.

Офіцер лаконічно розповідає, що спочатку були Балкани. Восени 1944-го він першим з офіцерів антигітлерівської коаліції опинився в Австрії. Там його затримали агенти Гестапо.

"Попри те, що я був у формі, мене жорстоко побили и вирішили не вважати військовополоненим", – веде далі Тейлор.

По кількох місяцях ув’язнення у Відні він був відправлений до концтабору – "найгіршого в Німеччині, де нас морили голодом, били і вбивали".

Джекові пощастило, адже вбити його не встигли – табір звільнили. Утім, офіцер показує  жетони американських товаришів, чия доля виявилася більш трагічною.

Столиця американського кіно не бачила бойових дій на власні очі, та це не значить, 
що війна оминула його жителів. Фото iwan.com

Це відео із розповіддю про жорстокість війни від вихідця із Лос-Анджелеса – перше, що бачать відвідувачі Музею Голокосту, що розташований у цьому каліфорнійському місті.

Так гість миттєво розуміє: столиця американського кіно не бачила бойових дій на власні очі, та це не значить, що війна оминула його жителів.

Зберегти пам’ять про одну з найстрашніших сторінок Другої світової, Голокост, на початку 1960-х тут взялися євреї-емігранти. Ті, котрим довелося пройти гетто і концтабори, поталанило вижити, а потім переїхати до теплої Каліфорнії.

Вони заснували музей, першими експонатами якого стали ті їхні речі, з якими пережили гетто і концтабори.

Протягом другої половини ХХ століття колекція поповнювалася, а 2010-го року музей отримав нову домівку.

Нині його постійну та тимчасові виставки щороку відвідують понад 40 тисяч осіб. А в архіві міститься понад 28 тисяч документів.

Під час регулярних подій у приміщенні музею ті, що пережили Голокост, зустрічаються зі школярами та студентами і розповідають їм про своє життя. Останні не лише слухають, але й знімають про оповідачів документальні фільмі та створюють мультимедійні онлайн-проекти.

У приміщенні музею ті, що пережили Голокост, зустрічаються зі школярами та студентами
і розповідають їм про своє життя. Фото Фото lamoth.org

"Протягом останнього року я працювала над тим, щоб поділитися історіями своїх дідуся та бабусі. І зрозуміла, що вижити їм допомагала передусім спільнота – євреї завжди бачили її цінність", – каже Кейтлін Кресс, учасниця музейної ініціативи 3G@LAMOTH, що об’єднує онуків тих, хто пережив Голокост.

"Наші дідусі зітхають із полегшенням, коли бачать, що молоде покоління працює над тим, аби бути частиною цією спільноти і розуміє, як важливо зберігати їхні історії живими", – підсумовує Кресс.

ДІМ, ДЕ ОЖИВАЄ МИНУЛЕ

Маленька Маша Сапозніков любила волейбол і ковзани. Вона росла в передмісті литовського Каунаса, мала молодшу сестру, тата-кравця і маму-домогосподарку.

Перші 11 років життя були спокійними і щасливими. Аж поки 1941-го німці не почали скидати бомби на вулиці її рідного міста. Тоді життя стало подібним до російської рулетки.

Інколи їй таланило. Скажімо, тоді, як через батькові кравецькі здібності сім’я отримала імунітет – їх не чіпали протягом багатьох хвиль винищення литовських євреїв. Проте цей нібито особливий статус не врятував жодного з Машиних дідусів та бабусь.

1945-го гетто, де вона жила, ліквідували. Сім’ю вивезли до концтаборів і розділили. Маша залишилась в таборі в Штуттгоф одна, була наймолодшою і виконувала найважчу роботу.

Коли до Штуттгофа наблизилися радянські війська, Машу та інших дівчат відправили на марш смерті. Вона врятувалась. Одна із небагатьох.

Після війни Машу знайшов батько. Потім вона знайшла собі нареченого.

Побралися 1947-го, а за два роки переїхали до Лос-Анджелеса. У місцевій школі, де вивчала англійську, знайшла іще чимало тих, хто пережив Голокост.

Разом із ними і заснувала музей. А 2010-го побачила, як її дітище в’їжджає у нову будівлю в парку Пан-Пасифік, що на північно-східній околиці міста.

Дім, де розмістився музей, лаконічний і ніби ховається від сторонніх очей. Архітектори органічно вписали споруду у ландшафт, тож будівля більше нагадує невисокий пагорб, що виростає із землі. Її дах засаджений рослинами.

Архітектори органічно вписали споруду у ландшафт. Фото losangeles.consulfrance.org

У холі музею відвідувачів зустрічає екранний офіцер Джек Тейлор. А ще – консультанти, у яких можна взяти аудіогід експозицією.

Далі починається занурення в історію єврейства і переслідувань цього народу нацистами.

При цьому занурення відбувається не лише завдяки експонатам, інформаційним таблицям та інтерактивним дисплеям, але й завдяки простим архітектурним рішенням.

Кожна із семи кімнат постійної експозиції ізольована від інших. Що далі, то меншає в них освітлення і нижчою стає стеля. Найтемніша і найбільш похмура – п’ята зала, присвячена розповіді про концтабори та масові вбивства.

Останні дві кімнати постійної виставки – про рух опору, визволення та життя після звільнення Аушвіцу – знову повертають надію. Тут просторіше та світліше.

Перш ніж вийти із музею, відвідувач потрапляє до зали із інсталяцією Дерево Свідчень.

Це скульптура із 70-и екранів, на яких без упину транслюються інтерв’ю 52 тисяч тих, хто пережив Голокост. Варто зупинитися і послухати бодай одне із цих показань свідків.

ВАЖЛИВІ СПОГАДИ

На виході із музею розташований меморіальний монумент, який встановили тут на початку 1990-х. Тобто раніше за сам музей.

Це сповнене символів нагадування про шість мільйонів жертв нацизму, що складається із шести п’ятиметрових гранітних колон. Їхні силуети подібні до димарів крематоріїв, у яких гітлерівці спалювали тіла вбитих.

Ці силуети подібні до димарів крематоріїв, у яких гітлерівці спалювали тіла вбитих. 
Фото The Kid Bucket List

На платформі монументу є три концентричні шестикутника. По контуру найбільшого з них вписано назви країн, захоплених Німеччиною, та кількість убитих євреїв у кожній з них.

Середній шестикутник – назви концтаборів із роками їхнього заснування. По контуру найменшої з фігур вписано назви таборів смерті.

Утім, монумент – не останній символічний об’єкт на території музею. У його стіні облаштовано Дитячий меморіал Фундації сім’ї Голдріч.

Дитячий меморіал Фундації сім’ї Голдріч. Фото lamoth.org

Надихнувшись єрусалимською Стіною плачу, творці меморіалу зробили в камінні, яким оздоблено поверхню, 1,2 млн отворів різного діаметру. Саме стільки дітей було вбито протягом Голокосту.

Відвідувачів музею заохочують писати записки і залишати їх у цих отворах.

До речі, Йона Голдріч, чиє ім’я носить меморіал, був одним із співзасновників музею та успішним американським підприємцем. А в часи Другої світової йому пощастило не стати одним із 1,2 мільйона вбитих єврейських дітей.

Він народився у Львові 1927-го. Його батько називався Сендер. Він зробив статок на лісопилці і дав дітям добру освіту, заохочуючи до вивчення мов.

Коли почалась війна, Сендер нелегально переправив Йону та молодшого сина до Угорщини. Але сам разом зі старшим сином врятуватися не зміг.

За два роки Йона з братом виїхали до Палестини, де провели десятиліття перш, ніж рушити до США.

До Америки чоловік прибув, маючи в кишені 50 доларів. Осів у Каліфорнії, чий клімат найбільше нагадував ізраїльський. І за кілька років побудував багатомільйонний будівельний бізнес.

Із цієї та тисяч інших історій постає сучасний Музей Голокосту в Лос-Анджелесі. У будь-який доступний та зручний для відвідувачів спосіб тут намагаються показати людський вимір історії. Вразити не лише страхітливими цифрами, але й людськими долями. Кожна з яких гідна фільму чи книги.

Ось як, наприклад, історія Томаса Блатта, польського єврея, котрий не лише вижив у таборі смерті Собібор, але й створив його детальну модель для музею.

У мемуарах Блатт розповідає, як потрапив спершу до гетто, а потім до табору. Там його одразу відокремили від сім’ї.

"Я впізнав материн одяг і так зрозумів, що моїх батьків більше немає серед живих", – ділиться Блатт страшними спогадами у книзі. Тоді ж вбили його молодшого брата.

1943-го 16-річний Блатт брав участь у табірному повстанні. Разом із п’ятдесятьма іншими в’язнями не лише втік, але й вижив, хоча отримав кулю у щелепу. Близько року переховався в лісах.

Згодом про все це він написав книгу, за якою зняли фільм. А пам’ять про страшне місце смерті своєї родини він увічнить за допомогою детальної моделі Собібора.

Аби його витвір був максимально точним, Блатт навіть кілька разів повертався у ті місця.

Тож цілком можливо, що слідом за співзасновницею музею Машею Сапозніков, котра після переїзду до США змінила своє прізвище на Лоен, Блатт міг би скати: "Я не дав Гітлеру мене зламати".

Джерело: 
pravda.com.ua

Читайте також

10.01.2018
10:52
2001, середа – З вірогідністю 99,6% тіло, знайдене в Таращанському лісі, належить журналістові Георгію Гонгадзе – такий...
09.01.2018
09:58
Прогнози аналітиків на 2018 рік розташувалася на другій сторінці пошуку в гуглі. Але до них можуть просто не догортати....
05.01.2018
10:08
Бюджетна авіакомпанія SkyUp почне працювати в квітні 2018 року. Очікується, що перевізник буде повністю українським лоук...
04.01.2018
10:21
Нещодавно НБУ повідомив, що українські підприємства агропромислового комплексу наростили експорт своєї продукції в...