Американський фронт України: що підготував Київ до візиту держсекретаря США

Поділитися

У неділю 9 липня держсекретар США Рекс Тіллерсон, як і планувалося ще до візиту Петра Порошенка у Вашингтон, відвідає Україну.

Погано, що візит буде дуже коротким: за кілька годин Україну можна почути, але навряд чи вдасться відчути. Але добре, що Вашингтон і надалі дотримується традиції інформувати українських партнерів після переговорів з росіянами – Тіллерсон прилетить до Києва після зустрічі Трампа з Путіним

Звісно, Тіллерсон у Києві – це не Трамп у Варшаві. Але й Польща не воює з Росією, є союзником по НАТО, а під час кампанії у США однозначно робила вибір на користь Дональда Трампа.

Хоча у самого Тіллерсона позиції нині достатньо непевні.

Хоч він за 100 днів Трампа і зустрічався з президентом найчастіше з усіх членів кабінету, та американські оглядачі навперебій пишуть про його конфлікт з Білим домом з приводу блокування чи затягування останнім запропонованих держсекретарем призначень в Державному департаменті. Замість обіцяної Трампом автономії колишній голова правління світового нафтового гіганта, схоже, отримав супервайзера в особі новоспеченого зовнішньополітичного стратега Білого дому і за сумісництвом зятя президента, 36-річного Джареда Кушнера.

Що стосується України, то від Тіллерсона звучить настільки широкий спектр заяв, і тональність їхня настільки різна, що кожен може вибрати собі ті, які він бажає вважати правдою. З нинішньою адміністрацією взагалі так: кожен вірить у ті сигнали, які хоче вважати правдою.

Хтось вірить, що Тіллерсон був більш щирим, коли казав, що цілей Мінська можна досягнути і поза Мінськом і не треба прив’язувати себе кайданами до цих домовленостей, хтось – коли вдавався до риторичних випадів на G7 про те, чому американські платники податків мають дбати про події в Україні, а хтось – коли виголошував свою блискучу промову у штаб-квартирі НАТО 31 березня.

Хтось вірить в те, що представники нової адміністрації включно з Трампом більш щирі, коли кажуть українським колегам "не переживайте, ніхто вас на Сирію не збирається міняти", а хтось більше вірить в інформацію The New York Times, за якою Трамп сказав Лаврову, що бойові дії на Сході України його не цікавлять, проте цікавлять його політичних опонентів, тому, власне, і він змушений звертати на них увагу.

Поміж тим, візит Тіллерсона – добра нагода підбити проміжні підсумки, що ми маємо у відносинах із США після піврічної пріоритизації американського напрямку зовнішньої політики на найвищому рівні (America First в українському виконанні) і на що можемо розраховувати найближчим часом.

Донбас

Оскільки візит Тіллерсона до України відбудеться одразу після переговорів Трампа з Путіним, є підстави вважати, що основою для розмов у Києві будуть, як люблять казати на Банковій, питання війни і миру. Після обрання Трампа у Києві явно розраховували, що нинішня адміністрація, як і будь-яка республіканська адміністрація, має більш класичне розуміння безпекових загроз для України: коли танки страшніші за корупцію, а не навпаки. Безпекова тематика дійсно домінувала на багатьох українсько-американських зустрічах останні півроку, хоч і не витіснила тему реформ і антикорупції.

Ще під час візиту до США Порошенко задав тон у тому, якою Україна бачить роль Вашингтона і конкретно Трампа у процесі врегулювання на Донбасі, провівши в ефірі Fox News паралель між Трампом і Рейганом (перший може так само закінчити війну Росії з Україною, як останній без єдиного вистрілу закінчив холодну війну). Порівняння цих президентів – не нова ідея.

Цікаво, що вперше її кілька місяців тому виголосив одіозний конгресмен-республіканець з Каліфорнії Дейна Рорабахер, якого багато хто у США називає агентом Путіна в Конгресі. Хоча це може бути і просто збіг, який стався внаслідок свідомо обраної президентом України тактики, яку найпростіше описати одним словом "лестощі" (flattery). І саме ця тактика була схвалена на Банковій як найдієвіша у діалозі з егоцентричним американським президентом після консультацій з міжнародними партнерами.

Крім лестощів, Київ запропонував Трампу-миротворцю пояснення, навіщо йому опікуватися Україною.

Англійською воно звучить так: "great deal on peace, great deal on success". Тобто щось на зразок: гарна оборудка про мир – успішна оборудка. 

Джерела кажуть, що ця фраза явно сподобалась Трампу ще під час телефонної розмови з Порошенком у лютому, тому її взяли на озброєння і розвинули під час візиту Порошенка до Білого дому.

Чим саме сподобалась ця фраза, крім згадки про оборудку, майстром яких себе вважає Трамп, незрозуміло, але є підстави вважати, що для Дональда Трампа ключовим у врегулюванні є сам факт хорошої оборудки, неважливо в якому форматі вона буде досягнута – двосторонньому чи багатосторонньому. Показовою була його розмова з Дональдом Туском у Брюсселі, під час якої він достатньо дивно реагував на згадки про Нормандський формат і Мінськ, натомість обіцяв про все домовитися з Путіним напряму.

Тіллерсон своєю чергою поки що, як стверджують інсайдери, називає ситуацію з врегулюванням навколо Донбасу "тупиковою". Його заява про можливість досягнути цілей Мінська "в іншому форматі" посилила питання щодо відданості США Мінському процесу. Американські дипломати, щоправда, схильні вважати, що це питання інтерпретації, і стверджують, що над альтернативним планом врегулювання щодо Донбасу вони не працюють і націлені й далі слідувати логіці Мінська.

З усіх пропозицій щодо формату участі у процесі (серед яких Україна озвучувала й ідею долучити США до Нормандського формату) у Вашингтоні віддають перевагу поновленому треку на зразок Нуланд-Сурков, тобто американсько-російські переговори в доповнення і посилення Нормандського формату.

Причому цей трек в буквальному сенсі мав усі шанси залишитись саме треком "Нуланд-Сурков".

Різні джерела підтверджують інформацію, що коли Трампу доповіли про необхідність заповнення посади нової "Нуланд" для переговорів з росіянами, він запропонував... знову призначити на цю посаду Вікторію, попередньо уточнивши інформацію про неї.

Та в українських владних кабінетах, за моїм спостереженням, доволі скептично ставляться саме до такої форми залучення США до переговорного процесу, оскільки вважають, що Сурков в будь-якому випадку спробує маніпулювати цією людиною.

Американці знають про ці занепокоєння. Саме тому є ідея, щоб американський представник міг брати участь у переговорах в Нормандському форматі на рівні зовнішньополітичних радників. Таким чином не відбуватиметься ефекту зіпсованого телефону.

На момент написання цього тексту з різних джерел надходила суперечлива інформація про того, хто вестиме переговори з Росією. З порівняно нових кандидатів з'явилось лише ім'я Вейса Мітчелла, директора американського Центру європейського політичного аналізу (CEPA). Однак деякі джерела стверджують, що в його випадку йдеться швидше про призначення на посаду помічника держсекретаря з питань Європи та Євразії, яку обіймала Нуланд.

Що ж до спецпредставника на переговорах з Росією, то надалі активно називають прізвище Курта Волкера, колишнього посла США при НАТО. Цікава деталь: Волкер, окрім того, що працює виконавчим директором Інституту МакКейна, фігурує також старшим радником з міжнародних питань BGR Group – лобістської структури, яку найняла Національна рада реформ для промоції України у Вашингтоні.

Обговорювались і досить екзотичні ідеї щодо посилення ролі США. Наприклад, щоб представник США замінив Мартіна Сайдіка на переговорах у Мінську. Дружні до України представники американського уряду вважають це не дуже гарною ідеєю хоча б тому, що в такому разі США просто вимушені будуть грати роль незаангажованого рефері, а не союзника України.

Та попри згоду про потребу свіжої крові та нових підходів, і в Києві, і у Вашингтоні не дуже вірять у вирішення конфлікту в найближчі кілька років. Зокрема, і через президентські вибори в Україні, не лише Росії.

Все частіше від американських стейкхолдерів можна почути про так звану транзитну чи перехідну опцію врегулювання (якщо це взагалі можна назвати врегулюванням): усі задіяні актори мають зосередитись над встановленням сталого перемир'я, а "керівників" "ЛДНР" Захарченка та Плотницького мають замінити особи, які влаштовують обидві сторони конфлікту.

Де-факто йдеться про повернення до сценарію Бойко-Ахметов як губернаторів Луганська та Донецька.

Інша ідея – створення місцевих адміністрацій за принципом Мінської групи, з представників України, Росії та ОБСЄ. Наскільки цей варіант прийнятний для українського керівництва – велике питання.

Так само неясно, яким саме чином "мотивувати" російську сторону до встановлення сталого перемир’я.

Зброя

Один зі способів мотивувати Росію до сталого перемир’я – збільшувати ціну агресії за рахунок посилення українських збройних сил. З допомогою тренувань і, очевидно, новітніх видів озброєнь. 

"Нам все ще потрібна зброя", – цей сигнал української влади до американської залишається одним з ключових.

За республіканської адміністрації Трампа в дискусію на цю тему вдихнули нове життя.

Перед візитом Порошенка до Вашингтона у Києві до останнього відшліфовували списки найнагальніших потреб Збройних сил України з відповідною аргументацією, чому саме ці позиції нам потрібні. Їх повіз до Вашингтона разом з президентом глава Генштабу Віктор Муженко.

Показово, що списки були "завізовані" американським стратегічним радником при міністрі оборони України генералом Абізейдом. Це важливо, адже і міністр оборони Меттіс, і радник з питань нацбезпеки МакМастер – в гарних стосунках з Абізейдом і працювали свого часу під його началом.

Не є секретом, що у Вашингтоні українська сторона хотіла, але так і не підписала дві оборонні угоди, зокрема про взаємні оборонні закупівлі та про обмін оборонними технологіями.

Ці угоди – свідчення не тільки намірів поглибити співпрацю в оборонній сфері. Це і початок суттєво нового підходу з переходом на купівлю у США озброєнь, а не лише отримання озброєнь у вигляді допомоги.

Цим українська сторона готова "озброїти" аргументами тих представників адміністрації, на адресу яких будуть надходити закиди у непомірних витратах на Україну.

Також більшість співрозмовників сходяться на думці, що для адміністрації Трампа, питання постачання оборонних летальних озброєнь для України не буде звучати настільки страшно, як для попереднього уряду. Є серйозні сподівання, що нинішня адміністрація з більшим розумінням поставиться до розробленої ще три роки тому аргументації української сторони: дайте нам можливість захистити себе, а ризик ескалації ми беремо на себе.

Реформи і бізнес

Питання, наскільки в Білому домі Трампа щиро переймаються процесом реформ в Україні, залишається відкритим, попри те, що антикорупційні зусилля були згадані навіть у прес-релізі з одного речення за результатами зустрічі американського президента з Порошенком.

Є й питання щодо того, наскільки й надалі США будуть готові інвестувати в цей процес свої ресурси. Петро Порошенко говорив у Вашингтоні про Україну як історію успіху, однак для багатьох американців

історія успіху України – це реальна боротьба з корупцією, яка поки що не стала реальністю.

Новий тренд – чіткий фокус з боку американських партнерів на темі реформи правосуддя, відсутність якого шкодить, зокрема, і американському бізнесу в Україні.

Ця проблема стала головним меседжем посла США Марі Йованович у її виступі 29 червня на конференції "Україна-ЄС" Інституту світової політики. Понад те, з її слів випливало, що ця занепокоєність є одним із результатів переговорів у Вашингтоні під час візиту Порошенка.

Отже, навіть якщо українська влада мала намір будувати відносини з адміністрацією США на основі принципу "бізнес окремо, реформи окремо", то цей намір руйнують явні перешкоди для американського бізнесу через корупцію і нереформовану систему правосуддя.

Річ у тім, що саме корупція ставить американський бізнес в нерівні умови поруч з компаніями з інших країн світу, оскільки американське антикорупційне законодавство поширюється на їхні компанії і за межами Сполучених Штатів, тому для американських бізнесменів "життя за правилами України" може перетворитися на ув’язнення вдома. 

Саме корупцію називали як ключову перешкоду у відповідному опитуванні Американської торговельної палати ті американські компанії, які вже є на українському ринку.
 

Резюме

Є, звісно, ще чимало питань, які так чи інакше визначають динаміку відносин по лінії Київ-Вашингтон. Якщо ж підсумувати, з яким активом ми виходимо на візит Тіллерсона до Києва, то загалом варто звернути увагу на такі речі:

1.
       Очевидно, що на українському напрямку ми й далі спостерігатимемо напружену боротьбу між спадкоємністю американської політики щодо України із ситуативністю нинішнього президента США. У багатьох критичних для Києва питаннях ми стаємо свідками ситуації, коли є позиція Америки, а є позиція президента Трампа. 

2.
       Україна і надалі зацікавлена у проведенні двох політик стримування: з одного боку, стримування Путіна, з іншого боку – стримування Трампа, через сталі й детально продумані контакти з представниками адміністрації, Конгресом, провідними аналітичними центрами. Однак ми так само зацікавлені в трансатлантичній єдності навколо України. Дуже важливо, щоб ті чи інші рішення зі стримування Трампа у США не підривали єдності і ще більше не загострювали відносини Вашингтона з ключовими європейськими столицями, передусім з Берліном.

3.
       Україна вдало змогла скористатись внутрішньополітичною кон'юнктурою в США навколо Росії. Ще кілька місяців тому шанси на зустріч Порошенка з Трампом до Путіна були мізерними. Сьогодні ми маємо безпрецедентну ситуацію, коли український президент потрібен американському для укріплення своїх позицій всередині країни. Зазвичай відбувається навпаки. Однак ми не знаємо, наскільки довго буде відкрите це вікно можливостей. Переважна більшість американців (73%) вважають, що розслідування щодо Росії заважають Конгресу зосередитись на питаннях, які насправді турбують американців – створенні робочих місць, реформі охорони здоров’я тощо.

4.
      Офіційному Києву не варто розраховувати на США як своєрідного міжнародного двигуна у питанні санкцій, як це було за адміністрації Обами. Є підстави вважати, що в Білому домі Трампа спокуса протестувати грунт на предмет їх послаблення остаточно не зникла.

Та й взагалі, Україні треба усвідомити: санкції щодо Росії не можуть надалі бути ключовим інтересом зовнішньої політики України як на американському, так і на європейському напрямку.

Джерело: 
eurointegration.com.ua

Читайте також

20.07.2017
13:42
Цього року Україна має перейти на новий стандарт посвідчень водія відповідно до Угоди про асоціацію (Директива 2006/126/...
18.07.2017
11:42
Лише після захоплення Росією українського Криму та з часу війни на Донбасі більше українців кажуть, що тепер хочуть бачи...
17.07.2017
12:06
Заява Юнкера категорично не сподобалася НАБУ.  Я сподіваюсь ця стаття встигне започаткувати нормальну дискусію до того,...
14.07.2017
12:20
Найбільш показовим епізодом усіх баталій довкола зняття недоторканності була репліка Олеся Довгого. Довгий нагадав, що б...